Про застосування санкцій до засновників та кінцевих бенефіціарних власників як підстави для відмови у бюджетному відшкодуванні ПДВ.
Правова позиція Верховного суду України від 05.11.2025 р. у справі N 160/31001/24.
- Норми пунктів 200.4-1 та 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України застосовуються лише тоді, коли санкції накладені безпосередньо на платника ПДВ, його засновників (учасників) або кінцевих бенефіціарних власників. Санкції щодо управителів трастів, які володіють міноритарною часткою (23,76 %), не є підставою для автоматичного поширення обмежень на юридичну особу.
- Кінцевим бенефіціарним власником визнається особа, яка здійснює вирішальний вплив (прямий або непрямий контроль – не менше 25 %). Частка 23,76 % не досягає цього порогу, а отже, особи, до яких застосовані санкції, не є кінцевим бенефіціарним власником Товариства.
- Указ Президента, згідно з яким до осіб були застосовані санкції, набрав чинності після складання акта перевірки, тому податковий орган не мав права його застосовувати. У Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та Державному реєстрі санкцій також відсутня інформація про застосування відповідних санкцій. Тому доводи податкового органу про можливе використання відшкодованих коштів у цілях, що суперечать національним інтересам, є припущеннями, не підтвердженими доказами.
- Отже, відмова в бюджетному відшкодуванні ПДВ на підставі пункту 200.4-1 статті 200 Податкового кодексу України є протиправною в разі відсутності санкцій безпосередньо щодо платника, його засновника чи кінцевого бенефіціарного власника, який має вирішальний вплив.
