1. Щодо звільнення за прогул без поважних причин при відсутності документального підтвердження відпустки.
Правова позиція Верховного суду України від 18.02.2026 р. у справі N 761/30428/23.
- Звільнення працівника за прогул є правомірним, якщо відсутнє письмове підтвердження погодження відпустки роботодавцем.
- Відсутність документального оформлення відпустки згідно з вимогами законодавства про відпустки є підставою для кваліфікації відсутності працівника як прогулу без поважних причин.
- Усний порядок погодження відпусток роботодавцем не встановлений законом, навіть в умовах воєнного стану.
- Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
- Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
- Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності.
- Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
2. Щодо незаконності переведення працівника на іншу роботу без його згоди після відкликання заяви.
Правова позиція Верховного суду України від 18.02.2026 р. у справі N 608/2043/24.
- Переведення працівника на іншу нижчеоплачувану роботу є незаконним, якщо здійснене після відкликання ним заяви про переведення, навіть коли заява про відкликання надійшла до іншого підрозділу.
- Відсутність волевиявлення працівника на переведення унеможливлює законність наказу про переведення.
- Працівник має право на поновлення на попередній посаді та стягнення різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи з урахуванням положень частини першої статті 114 КЗпП України.
3. Щодо неможливості реєстрації як торговельної марки позначення, що є загальновживаним для певного виду товарів.
Правова позиція Верховного суду України від 26.02.2026 р. у справі N 910/16718/20.
- Позначення, яке на момент подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг вже стало загальновживаним для позначення товарів певного виду та втратило здатність індивідуалізувати товар конкретного виробника, не можуть одержати правову охорону як знак для товарів і послуг відповідно до абзацу другого, третього пункту 2 статті 6 Закону N 3689-XII.
- Якщо таке позначення тривалий час використовується різними виробниками для позначення товарів з однаковими властивостями, воно фактично втрачає розрізняльну здатність як індивідуальний знак відносно таких товарів та перетворюється на видове поняття.
